упс

Ray

Впевнена, що у кожного із нас є літературні батьки. Обираються душею, вимірюються тривалістю нічних читань  і кількістю букфорумських закупів. Я ж, у свою чергу, внучка поетичних рядків Ліни Василівни, племінниця глибоких романів Шарлотти Бронте і донька фантаста Рея.

Тільки-от Реївські книги, то цілі ритуали. Вони потрапляють до мене від різних людей, територіально, віково, мовно. Бо ще не так давно у своєму twitter’i та на fb я написала, що збираю бібліотеку Рея (і то не важливо від року видання, мовного аспекту і вилитих кружок кави на них). Через кілька тижнів із Дніпропетровська до мене прибула книга «татуся» – «Летнее утро, летняя ночь».

Я із тих людей, які читають у автобусі, маршрутці, потязі. Короткі, ліричні, солодкаві історії вимірювалися відстанню від вокзалу до університету, від універстету до ринку і від Сан-Франківська до вокзалів Львува. Рей мій машрутковий, автобусний, потяговий супутник. Обіймає рядками, цілує у щічки хеппі-ендами і свариться непердбачуваними кінцівками.

«Летнее утро, летняя ночь»- це щось кардинально інше: суміш «Кульбабового вина» і внутрішніх пристрастей Гая до Клариси. Це двадцять сімкоротких, невимушених історій про кохання. Кохання трепетного і кількісного, показового і вікового. Кохання у всіх його проявах. І ці фінішні непердбачуваності ще дужче приваблюють мене у Рею.

Для мене Рей постає не світовим фантастом, атрепетним, внутрішнім ліриком.

 Любовь плохо влияет на вестибулярный аппарат, – сказал отец. – От этого девушки падают прямиком в мужские обьятия. Уж я-то знаю. Меня чуть не раздавила одна молодая особа, и могу сказать 


Поцелуй оказался очень нежным. Он был добрым, приятно теплым, а на вкус – как абрикос и свежее яблоко, как вода, которую, проснувшись от жажды, глотаешь среди ночи, только для этого нужно пробраться в темную летнюю кухню, чтобы там, в тепле, напиться прямо из прохладного жестяного ковшика

В каждом мужчине, даже если это ему невдомек, даже если мыслей таких нет, теплиться образ женщины, которую ему суждено полюбить. Из чего сплетается ее образ – из всех мелодий, звучавших в его жизни, из всех деревьев, из друзей детства, – никто не рискнет сказать наверняка

Кто перестал удивляться, тот перестал любить, а перестал любить – считай, у тебя и жизни нет, а у кого жизни нет, Дуглас, дружище, – тот, считай, сошел в могилу
Рей піддав сумніву кохання у двадцять першому столітті. І на це у нього були підстави!