Сан1

Сан-Франківськ

Міста потрібно досліджувати
Мені було 16-ть коли я вперше приїхала в це місто. Приїхала і закохалася. Чи то пак він мене у себе закохав. Одним словом – роман. У нас з ним.
Певно, у житті чи не найважливіше знайти, то місто, де Тобі захочеться навчатися, працювати, попивати ранішні кави за газетою, відвідувати театри, вперше по-справжньому закохатися, по ночах плакати, напиватися від його обіцянок і ранішніми ранками битися подушками.
Я знайшла це місто. Мій Сан-Франківськ. Унікальний, відвертий, дощовий і сонячний.
Я люблю ті ранки, коли поспішаючи на пари на славнозвісній Сотці ми перетинаємося поглядами, усмішками із Прохаськом. Це із тих чаруючих ранків. На вербалістику не вистачає часу.
Його стукіт відбиватиметься у всіх Парижах, Брюсселях, Варшавах Світу
А взагалі у Сан-Франківську вистачає часу на все. На інших, на себе, на гармонію з містом. Кажуть міста потрібно досліджувати, а я при питанні професора, туриста навіть не знаю, де вулиця Гаркуші чи Василіянок. Бо Франківськ – це дещо більше, аніж вулиці, кав’ярні чи у деякій мірі люди. Франківськ для мене – це ритуал, це моя пігулка від минулого та перші кроки до майбутнього. Мій Сан-Франківськ виховав мене.
Якщо я і колись поїду з цього міста, то ніколи не покину. Він біля серця. Дуже близько. А може він і саме серце. Тоді його стукіт відбиватиметься у всіх Парижах, Брюсселях, Варшавах Світу.
Кажуть, коли любиш і слів замало. Оце так і в мене.

PS Визирнуло сонце. Точно Сан.