00008

Любити у Франківську: Юрій і Дарія

Вони несуть цю любов один до одного ось уже 48 рік. Пан Юрій – сильний, із прекрасним почуттям гумору і ніжним поглядом та пані Дарія – оптимістична і лагідна жінка. Знаєте, у якийсь момент я зловила себе на думці, що для любові не існує географії, обставин або ж часу, бо це стає абсолютно не важливими для такого сильного почуття. 

00005

Юрій

Вік: 73

Місце народження: Івано-Франківськ

Хобі: садівництво

Я найбільше люблю у ній:

коли вона спить. (Сміється) А якщо чесно – те, що вона чудова господиня.

Я найбільше не люблю у ній:

якщо хочеш, щоб Тебе чоловік любив до сто років (бо ще до 50-ть років спільного життя я її витримаю, а там не знаю), старайтеся менше набридати.

Ми познайомились…

…у 1967 році. Приїхавши у гості до своєї тітки, яка жила на вулиці Рівній, я вперше побачив свою майбутню дружину. Моя  тітка мені її представила, і з того дня у нас почалися стосунки: я проводжав її додому, ми часто зустрічалися. Ну і так уже 48 років, як ми подружня пара.

А в перший день, коли ми зустрілися, йдучи разом по дорозі, я перестрибував через паркани і зривав їй квіти. Трохи хуліганив, але як згадую це зараз, то аж серце щемить.

Про одруження:

Нас було четверо друзів. І ми всі домовились, що цього року ми повинні поженитися . А якщо хтось не пожениться, то повинен поставити ящик коньяку.  (Посміхається) І дійшло до того, що двоє (в числі зі мною) поженилися, а двоє нам виставляли. Звичайно, що не ящик, але коньяку ми тоді випили.

Не буду грішити, дівчата мене любили, і я їх, але вибрав свою Дарію. Сказав, що немає сенсу далі ходити, до того ж у мене обов’язок був перед хлопцями (Сміється), і через три місяці ми побралися. Мені було 25, а Дарії – 23 роки.

І от їдемо ми на заручини на Тернопільщину. Їдемо-їдемо. Та й я кажу їй: «Коли вже доїдемо?» А вона: «Та ще трохи, ще трохи». А це «ще трохи» було 110 км. (Сміється) Далі їдемо. Зайшли жінки в автобус і кажуть водію, щоб підвезли їх до Голої Баби, а інші – без (місцевий діалект, означає – “через” – Ю.) Струсів. І ось так ми їхали до батьків жінки, яку я хотів взяти у дружини, через – Голу Бабу і безСтрусів.

00002

Про сучасне виховання:

Я вирішив купити собі дитину. Пішов на базар і купив. (Сміється) І таким чином я «обрав» Ірину, своєю донькою. Ви не ображайтесь на мене, але я скажу Вам, що виховання дітей зараз дуже погане. Я розумію, що Ви виховані зараз зовсім в іншому дусі, і що Світ постійно іде вперед. Але колись батьки тяжко працювали для сім’ї, у них не було таких розкошів, як зараз, щоб діти не працюючи, мали гроші і жили у своє задоволення.

Про любов:

Я полюбив її з першого дня нашої зустрічі. Дуже складно окреслити любов одним словом. Є різні розсуди про це. Це  повага, взаєморозуміння, і як сказано: «Любити потрібно до кінця своїх днів».

00010

Дарія

Вік: 71

Місце народження: с. Світанок, Тернопільська обл..

Хобі: квіти

Я найбільше люблю у ньому:

Він дуже добрий і чулий, як до дітей, так і до моїх батьків, які страшенно його любили.

Я найбільше не люблю у ньому:

Коли він часом знатуриться і не хоче мене послухати.

 Ми познайомились…

…у 1964 році я вступила до Львівського медичного училища і, закінчивши навчання, мене направили в Івано-Франківськ. Якось прийшовши зі своєю подругою Орисею до тітки, вона мені зізналася, що має дуже красивого племінника. А я весела була, оптимістка, тому сказала: «Ви приведіть його, і ми познайомимося». Наступного дня на запрошення тітки ми з Орисею приїхали. Зайшовши до хати, я одразу ж почала розпитувати: «Тьотю Зоню, Ви казали, що маєте красивого племінника, то куди Ви його поділи?». І в той момент Юрій відчинив двері сусідньої кімнати і сказав: «А ось і я». Так ми й познайомилися. (Сміється)

В той же вечір, він проводив мене додому. Ідемо ми дорогою, а він мені: «Яка Тобі квіточка подобається? Я Тобі зірву». Додому я принесла великий оберемок квітів. (Сміється)

Зі мною працювала лікарка, і у неї був племінник. Вони дуже вже хотіли мене з ним побрати.  І окрім цього племінника, до мене наступного дня після знайомства прийшов Юрій. Хеля, лікарка, яка там працювала, прибрехала Юрію, що мене немає. І йду я по Грюнвальдській з племінником, аж бачу, виходить Юрій і кличе мене з іншої сторони вулиці. А я вмерла зі страху.  Один тут, другий – там.  Думаю, все, мені буде кінець. (Пані Дарія засміялася, а пан Юрій продовжив: «По-перше, там не було шо бити. Якби я приложився, з нього було би мокре місце . А по-друге, я гонорово обернувся і пішов»)

 00006

Про освідчення:

Якось Юрій мені каже: «У мене мама стара. Я довго з Тобою не збираюся ходити». І до трьох місяців ми одружилися.

Про любов:

Я думаю, щоб жити з любов’ю в серці, потрібно дрібку терпіння і пригорщу поваги один до одного. Немає на Землі людини, яка би жила і не згрішила, але вміння стерпіти, не клясти – це те, що може зберегти сім’ю.