love-37

Любити у Франківську: Сашко і Марічка

love-3-2

Сашко

Вік: 25 років

Місце народження: м. Гнівань, Вінницька область

Хобі: робота

Я найбільше люблю у ній:

її
Я найбільше не люблю у ній:

нічого

Ми познайомились…

Якщо у житті є доля або щось таке, то ми познайомились, мабуть, завдяки ній. Бо було стільки всього, що «мало так не статися», але воно таки сталося.

Я їхав на музичний фестиваль, що відбувався під Львовом, і в мене був дуже хороший товариш, який жив у цьому місті. Я подумав, що це дуже добра нагода зустрітися з ним.  Ми гуляли цілісінький день, а ще обіцяли одногрупниці, яка була на німецькій школі, заїхати до неї в гості у Брюховичі. Проте так добре загуляли, що зробили це не одразу, а наступного дня. І там я вперше зустрів Марічку. Це було буквально три години, коли ми встигли поспілкуватися і потім роз’їхатися в абсолютно різні сторони: я на фестиваль, а вона у Франківськ. Але зв’язок ми постійно підтримували, пишучи один одному, з частотою один раз у місяць. (Посміхається)

З кожним разом ми почали писати все більше і більше повідомлень. І в один момент я припинив. Я не знаю, чому я припинив писати, але через два місяці я приїхав у Франківськ і дуже хотів її побачити, а вона поїхала на море. (Сміється)

І завершилося все тим, що через рік я почав збиратися на магістратуру закордон. Єдиною можливістю побачитись був Книжковий Форум у Львові. Тому я, як і Марічка, спеціально приїхали на день до Львова, щоб нарешті зустрітися. І після цієї зустрічі ми роз’їхалися ще далі –  в інші Світи. Так продовжувалося півроку. З того часу це були вже інші стосунки, бо ми були на зв’язку кожен день, але правильніше скажу, що для нас все тільки починалося.

Напередодні Нового Року я приїхав у Франківськ, де ми зустрілися. Побувши чотири години разом, я вирушив у Вінницьку область до батьків, яких давно не бачив. Ми попрощалися, і тут мій потяг затримався на 20-ть хвилин. І раптово приїхала Марічка. Прибігши, вона дала мені невеличкий пакунок із конвертом. Цієї миті я дуже розгубився. Взяв конверт і сів назад у потяг. Я кілька хвилин просто сидів і «втикав». Не знаю чому, але через п’ять хвилин, коли потяг рушив, я відкрив конверт і прочитав: «Було б так чудово, якби Ти залишився ще на один день». Потяг відповідно рушив. Наступною зупинкою був Львів. І в цей момент я їду і розумію, що їду не туди, куди повинен їхати. У 2-гій годині ночі я зійшов у Львові, кинув все і повернувся о пів на 5-ту ранку назад у Франківськ. І тридцяте грудня, цілий день, ми провели ще разом. Зрештою, так все і почалося.

«Ми» з’явилося?

Напевно, саме після цього дня у Франківську з’явилося це відчуття. Знаєте, коли з’явилося? Коли я вирішив, що ніяк не можу поїхати, повинен залишитись, бо щось таке втрачу, що потім стане непоправним. І це, здається, найкращий крок, який я зробив коли-небудь.

love-47

Вперше я поцілував її…

Взимку, коли повернувся ще на один день. (Посміхається)

Про виховання себе

Марічка дуже відчуває справжність. І, мабуть, те, чого я навчився від неї – це, починаючи будувати стосунки, Ви повинні одразу говорити, що саме хочете, чого очікуєте.

Про подорожі

Це одне з того, чим ми почали займатися разом – каучсерфінгом. Ти бачиш, як люди намагаються побудувати своє життя в інших країнах, і починаєш усвідомлювати, що Ти не один в таких проблемах. Люди так само намагаються знайти свою половинку, так само влаштувати своє життя, але оскільки в них зовсім різні умови, вони зовсім різні люди, і у них зовсім інша ментальність, Ти намагаєшся «витягнути» із них якомога найкраще.

Нас дуже вразила подорож до Японії. Там настільки відданий народ. Якщо японець вирішує займатися конкретною справою, він віддає абсолютно все, що має. Японці – це нація, яка як тільки встає і починає робити собі чай, намагається зробити все досконало. І ось чим більше Ти подорожуєш, чим більше бачиш інших людей, які намагаються впорядкувати своє життя, тим більше і частіше намагаєшся «витягнути» найкраще, що вони намагаються побудувати. А ще екстримальні умови у подорожі, безумовно, зближують.

Про час

Ти не міряєш фізичними роками, скільки Тобі років, в скількох країнах Ти побував, Ти міряєш так, як Ти відчуваєш. Я знаю це те, що мені потрібно, і час тут немає ніякого значення.

Про любов

Сказати «я Тебе люблю» – це дуже відповідально. Для мене внутрішньо любити – це турбуватися, а кохати – це більш екзистенційне, ширше поняття.

Пам’ятаю, як одного разу, повертаючись маршруткою з Кракова до Львова, вставало сонце, і воно впало на обличчя Марічки. Вона так ніжно потягнулася, як кіт на сонечку, і в цей момент я зрозумів, що готовий зробити будь-що для цієї людини. Ось це і є, мабуть, любов.

А кохання – це те, що ми відчули на весіллі, квінтесенція усього того, що було з нами і те, як ми дивились один на одного, даючи обітницю. Для нас кохати –  це бути одним.

м+с

 Марічка

Вік: 24 роки

Місце народження: Івано-Франківськ

Хобі: скіпінг, плавання, лижі, дайвінг, музика

Я найбільше люблю у ньому:
Його доброту

Я найбільше не люблю у ньому:
Його доброту
(Це коли я повинна завтра прокинутися раніше, щоб попрацювати і прошу Сашка, щоб він мене розбудив, а він цього ніколи не робить. Тому що хоче, щоб я відпочила і більше поспала)

Ми познайомились…

Я була учасницею німецькомовної школи в УКУ. Школа була організована під Львовом, і Сашко одного дня там, певним чином, опинився. Він не брав участі у ній, але у школі  була редакція, в яку я входила, і саме у цій редакції я познайомилася з Олею, яка потім виявилася його одногрупницею.

Це не була любов з першого погляду. Можливо, Сашко старався своїми голубими очима причарувати, але для мене це було просто знайомство.

Мені здається, вперше він написав мені у березні або у квітні. І ми почали тісніше спілкуватися один з одним, але нам ніяк не вдавалося зустрітися, бо ми постійно розминалися. І наше перше побачення було у Львові. Я приїхала на Форум Видавців, а Сашко заради зустрічі, що також дуже приємно. І ми домовилися зустрітися о пів на п’яту, але без телефонів. Тобто, якщо хтось запізниться, доведеться цій людині чекати, або якщо раптом трапиться щось, і хтось із нас не зможе прийти на цю зустріч – значить недоля. Але зорі зійшлися, і ми зустрілися. Я не ставилася до цієї зустрічі, як до побачення. Для мене це була зустріч із другом, якого я бачила один раз в житті.

Дивним чином, але після цього наші стосунки не почали розвиватися як пари. Сашко одразу ж поїхав на навчання, і все. Ми спілкувалися тільки в інтернеті як друзі.

Ми з’явилося?

Це відчуття, що є «ми» з’явилося дуже різко. Був період, коли ми з ним місяць не спілкувалися, і взимку Сашко приїхав в гори на декілька днів. Я запросила їх (він був разом із другом) повечеряти до себе. Сашко запізнювався на потяг, я провела його, і ми попрощалися. Власне, у цей момент я згадала, що мала для нього маленький подарунок. Я швидко поїхала додому і привезла йому пакунок, в якому були лист і в’язані шкарпетки, бо Сашко постійно розповідав, що йому холодно в ноги. Я не пам’ятаю, що було у цьому листі, але Сашко не доїхав додому до батьків. А я була така на емоціях в цей день, що цілий вечір розмовляла по телефону з подругою. І, поклавши трубку о третій ночі, до мене передзвонив Сашко і сказав, що повертається у Франківськ. І мабуть, із тієї миті почалось «щось» розвиватися, хоча відчуття, що є «ми», ще не було. Була я, був Сашко, і було «щось» між нами.

Про подорожі

Після зустрічі взимку наші розмови стали глибшими і ближчими. В один момент  ми вирішили зустрітися в Італії, де він навчався. За цей тиждень у Європі ми постійно подорожували. Оскільки, ми були студентами, намагалися зекономити на всьому. Тому дуже часто зупинялися в каучсерферів. Знаєте, і ось це «ми» почало з’являтися із зовсім іншого боку. Каучсерфери, в яких ми гостювали, сприймали нас як пару, а ми у свою чергу були дуже обережними у ставленні один до одного. І тому у цих подорожах, завдяки цим людям, їхнім питання про нас і наші плани на майбутнє, з’являлося усвідомлення, що народжується «ми».

Love-2

Про відстань

У нашому випадку відстань не зіграла жодного критичного значення. Відстань – це щось стале, маленька перешкода в наших відчуттях, а у нас було щось значно більше.

Про виховання

Сашко дуже багато вчить  мене. Коли виникає якесь питання чи проблема, ми просто сідаємо і говоримо про це. Довго говоримо. (Посміхається)

Про любов

Любов – це, безумовно, процес виховання, хоча я прихильник думати, що це відбувається несвідомо, мимоволі.

Наше життя – це більшість важких і виснажливих буднів. І в цей момент, коли в голові стільки всього, коли попереду дні з проблемами, які треба вирішувати, Ти засинаєш з легкістю і теплом. І ось це тепло, яке всередині Тебе, іде від Сашка. Засинати з любов’ю і прокидатися з нею, байдуже, де Ти є: у квартирі, де не увімкнули опалення, чи на матраці, Тобі завжди тепло і всередині надійно. Тому, що Сашко є поруч.

* * *

Розмовляла – Юлія Кушнір
Фото – Настя Куберт