Вдих

Кілька днів тому я отримала в подарунок книгу, яка фахово розповідає про кохання. Моя подруга взяла із парти примірник і перше, що вона зробила, розгорнувши цупкі, пергаментні сторінки, понюхала. «Я так люблю цей запах» – посміхнувшись промовила вона.
Це перенесло мене на кілька років назад. Ми сиділи із ним в парку. Після тривалих розмов, він нахилився до мене і вдихнув.
Не знаю, чи пролягає та існує межа між жінкою і книгою, окрім їхньої родової однаковості, але перше, що робить хлопець, коли йому подобається дівчина – намагається її торкнутися. Тактильне бажання є струменем емоцій. Ми часто робимо те саме, забігши у книгарню, розгортаємо книгу і мацаємо сторінки. Часом нам важливий колір чи їхня товщина. Згодом він нюхає її. І несвідомо зважує, чи хотів би, щоб цей аромат залишався на його подушці зранку.
І тільки тоді, коли тактильність і вдих відповідають його внутрішньому егоїзму, він починає прочитувати її. Занурюватися у її змісти. Фізична близькість другорядна. Він поринає у її світ, а може й світи. Не дарма кажуть, що перше речення у тексті є найважливішим. А я гадаю, що перші букви є акордом у створенні спільної атмосфери їхніх взаємостосунків. І тут важливо не прозвучати фальшиво.
Цей текст повинен пасувати ритміці його серця. Чи пасуватиме її складність чи примітивізм залежатиме від його інтелектуального розвитку. Бо недочитані книги, як і жінки – це від нерозуміння чи очевидності.
Її коми, тире, двокрапки – це інший етап їхніх взаємостосунків. Це умови, невідповідності характерів. Це те, що стає тестом на сприйняття її такою, яка вона є.
Він подивився на мене і промовив: «Пригадую». Він згадав усі мої коми, тире і двокрапки. Складнопідрядні речення чи надмірну простоту висловлювань. Він пригадав мене – різку, надмірно емоційну, чесну і слабку. І ще раз вдихнув.